4 Лютий 2011 // "Комерсантъ-Україна"
«Метінвест» затвердив нову інвестпрограму, заявив про збільшення вкладів у нинішньому році у 2,4 рази, до $1,18 млрд. Про те, що передбачає стратегія та на що будуть витрачені ці кошти, генеральний директор групи Ігор Сирий розповів кореспонденту «КомерсантЪ - Україна» Олегу Гаврішу.
– Розкажіть про зміни у стратегії Метінвеста.
– Ми присвятили минулий рік фундаментальному аналізу ситуації в галузі, і вже наприкінці листопада відбулося перше узгодження наших стратегічних цілей та пріоритетів. Не секрет, що завдяки вертикальній інтеграції в нас сильні позиції у сировинному сегменті, і хоч найближчі перспективи на ринку сталі не дуже сприятливі, що підтвердив економічний форум у Давосі, без інвестицій галузь просто не виживе. Тому ми переглянули наші пріоритети та внесли корективи у стратегію розвитку групи до 2020 року.
– Що конкретно передбачає стратегія?
– Ми засновуємо нашу стратегію на вертикальній інтеграції та підвищенні ефективності виробництва сталі. Нашою довгостроковою метою є зміцнення вертикальної інтеграції для переробки максимально доступного об’єму залізорудної сировини в сталь ефективним способом. Для цього ми готові інвестувати у найближчі 5 років близько $6 млрд.
Ми також зробимо
міцнішими позиції на наших стратегічних ринках – в Україні та країнах СНД,
Європи, на Ближньому Сході та у Північній Африці – та зможемо зміцнити нашу
присутність в цих регіонах. Вона буде зростати за рахунок диверсифікації
портфелю продуктів, зниження долі продукції з низьким ступенем переробки до 10%,
на користь таких видів, як гарячекатаний та холоднокатаний рулон, рулон з
покриттям, лист та крупно сортовий прокат, а також чіткої сегментації
споживачів та розвитку довгострокових взаємовигідних відносин з ключовими
клієнтами.
– Металургія сьогодні має суттєво меншу рентабельність, ніж добич руди. Чому б вам не зосередитися на сировинному бізнесі?
– Образно кажучи, виробники сталі сьогодні зажаті, як між молотом та ковадлом. З одного боку – сировинні компанії з високим ступенем консолідації: три компанії контролюють 70% світового залізорудної сировини. З іншого - споживачі з сильними переговірними позиціями. Тому маржа при виробництві сталі страждає. Однак сталь з точки зору споживацьких властивостей – це базовий продукт, і поки достойної альтернативи йому нема, він буде користуватися попитом в усіх галузях. Хоча при сьогоднішній маржі виробників галузь не може ефективно розвиватися.
Я вважаю, що процеси консолідації у сталевий галузі підуть швидше, і на фоні збільшення пропонування сировини це відновить нормальний розподіл маржі у ланцюгу створення вартості. Відповідно, для металургійної компанії стратегічно важливо формувати умови стратегічного розвитку. Для нас такою умовою є вертикальна інтеграція. У довгостроковій перспективі наша мета – вийти на рівень 25 млн тонн сталі на рік. Це приблизно п’яте місце в світі.
– Звідки ці цифри?
– У перспективі ми вважаємо за потрібне використовувати увесь об’єм сировини, що нами видобувається, самостійно. Ми будемо розширювати наші потужності по сталі та за рахунок М&А, і за рахунок органічного росту. Метінвест сьогодні виробляє близько 35 млн. тонн залізорудної сировини, і по руді ми поки не плануємо серйозних змін, тому що сьогодні в нас оптимальна конфігурації потужностей. Потенціал для збільшення об’єму є, але на даному етапі це не актуально. Ми сфокусуємо наші зусилля та інвестиції на підвищенні якості сировини. Зараз іде доопрацювання технологічної стратегії, визначається технологічна конфігурація доменних печей, продуктивність та вимоги до сировини, що входить, підвищує якість кінцевої продукції.
– Про які технології іде мова?
– В першу чергу, ми плануємо запровадити на усіх металургійних активах технологію пиловугільного вдування. Наша потреба у якісному коксованому вугіллі у перспективі зросте до 13 млн. тонн, у коксі – до 8 млн. тонн. У шихті для виробництва коксу треба буде збільшити питому вагу доброго коксованого вугілля, якого в Україні, нажаль, недостатньо. Додаткові обсяги можливо ввезти з зарубіжжя, та, природно, з шахт нашої американської компанії. Вже затверджені проекти з нарощування потужностей на шахтах Affinity та Roaring Creek, і ми плануємо збільшувати поставки. Для того, щоб виробляти хороший кокс, умовно треба не менш ніж 80% високоякісного коксованого вугілля, 20% можливо шихтувати тим, що у нас є сьогодні. Це дозволить істотно знизити об’єм споживання коксу.
– Український метал історично має відносно низьку собівартість. Як довго вітчизняні підприємства зможуть зберігати цю перевагу?
– На глобальній кривій собівартості та виробництва сталі ми сьогодні знаходимося у першій чверті та вважаємо, що в Україні буде вигідно виробляти сиру сталь у довгостроковій перспективі. Для того, щоб утримувати ці позиції, галузі необхідні кардинальні зміни, усунення усіх неефективних технологій. Українська металургія – і ми не виключення – у середньому на чверть відстає у енергоефективності та ефективності праці навіть від усереднених показників провідних компаній регіону, а від топ-виробників – практично у два рази.
– Ви говорите про капіталовкладення у енергоефективність? А наскільки вони в принципі можуть бути результативні?
– За попередніми оцінками, ефект від запланованих проектів з енергоефективності обчислюється на рівні $1 млрд. на рік. Це консервативна оцінка.
– Який прогноз розподілу власного та залученого капіталу закладений до стратегії?
– Навіть з урахуванням дуже консервативного прогнозу відносно цін ми плануємо здійснювати усі інвестиції з власних коштів. Звичайно, з потенціалом дивідендів. Можливо, будуть крапкові залучення для оптимізації кредитного портфелю, але, скоріш за все, ми, як раніше, будемо дотримуватися консервативного підходу у відношенні залучення коштів та будемо зберігати існуючи показники боргового навантаження. У той самий час ми завершуємо розробку стратегії фінансування і не виключаємо можливості публічного розміщення в майбутньому.
– Охарактеризуйте потенціал внутрішнього ринку у найближчі десять років.
– Якщо дивитись на питоме споживання металу на душу населення, то ми бачимо можливості для двократного зростання. Тут в нас є потенціал розвитку по окремих сегментах. Скоріш за все, в Україну прийдуть сучасні технології будівництва з новими стандартами, зростуть вимоги до якості продуктів, характеристик міцності. Рано чи пізно це відбудеться, що суттєво збільшить ємкість ринку. Наприклад, дуже цікавий продукт – рулонна сталь з покриттям. Об’єм тут не дуже великий, сегмент вузький, але перспективний.
– Чи передбачає стратегія Метінвесту проекти M&A або Greenfield?
– Ми розглядаємо можливість нарощування потужностей зі сталі, у тому числі, шляхом будівництва нового заводу. Плануємо продовжити нашу стратегію проникнення на цільові ринки з розширенням прокатних потужностей виробництва. Можливо або покупати, або будувати там прокатні можливості, особливо якщо ми зіткнемося з тарифними та законодавчими обмеженнями на ввезення готової продукції з України.
– Розкажіть про світові тенденції у сталеливарній галузі. Що очікують металурги у найближчі роки?
– Згідно з думкою аналітиків, світовий попит на сталь у найближчі кілька років буде зростати в середньому на 5-6% на рік, в основному за рахунок його зростання у старань, що розвиваються, під впливом процесів індустріалізації та урбанізації. Загрузка потужностей з виробництва сталі у світі все ще знаходиться у на низькому рівні, однак буде поступово зростати і в середньостроковій перспективі досягне 80%. Скоріш за все, ціни на сталь на протязі найближчих років будуть визначатися в основному рівнем затрат внаслідок високої вартості сировини, включаючи залізну руду, та коксоване вугілля. Проте можливе змінення балансу ринків сировини та зниження цін на неї за умов збільшення пропозиції, що, імовірно, знизить влив факторів собівартості у формуванні ринкових цін на сталь на користь балансу попиту та пропозиції.
Імовірно, що у найближчі кілька років виробники сталі зіткнуться з підвищеною волатильністю цін, через те що розвиток короткострокового ціноутворення на ринках залізної руди та вугілля і будуть вимушені переходити на короткострокові методи формування цін у відношеннях зі своїми споживачами.
При цьому, я припускаю, що очікується активний розвиток фінансових інструментів для хеджирування цінових ризиків. Судячи з усього, маржа у ланцюжку створення вартості виробництва сталі ще кілька років буде належати сировині, але у середньостроковій перспективі очікується поступовий перерозподіл маржі на користь металургів по мірі запуску нових проектів та зниження цін на сировину, а також збільшення загрузки потужностей з виробництва сталі у світі.